Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У ніч із четверга на п’ятницю 13 квітня Верховна Рада в другому читанні та в цілому ухвалила новий Кримінальний процесуальний кодекс. Остаточне голосування відбулось о 4.13. Підтримав КПК 271 депутат із 283 зареєстрованих у сесійній залі. Той день називають історичним у житті українського судочинства як прихильники, так і противники кодексу. І хоч від набуття ним чинності не минуло й півроку, тривають суперечки, розмови, дискусії. То як живеться суддівській та адвокатській спільнотам, правозахисникам та учасникам процесу? Про це «ЗіБ» розповіли ті, хто не лише нині працює з КПК, але й безпосередньо брав участь у його створенні.
Шлях був єдиний — ключові стадії процесу максимально винести в судове засідання, яке будувати на принципах відкритості, змагальності й рівності сторін. А судова інстанція, на думку авторів та ідейних натхненників кодексу, не тим хороша, що називається судом, а тим, що в будь-якому разі суддя виносить рішення публічно, на базі відкритої дискусії. Чого не скажеш про слідчого та прокурора, які виносять рішення келійно.
Слідчий суддя, суд для нас були інструментами, які забезпечували б можливість реалізації діалогу та дискусій. Бо саме суд може забезпечити рівність.
— То чи виправдовує кодекс надії, покладені на нього законодавцями?
С.ОЛІЙНИК:
— Зараз можна почути нарікання у пресі, мовляв, суддя — не такий, кодекс — не гарний. Мені як професіоналу неприємно таке чути, бо сьогодні в судді інша функція — організація публічного процесу, яким іде слідство. Немає іншої функції судді. Ніхто, крім нього, не приймає рішення, ніхто не виносить судження про винуватість. Навіть про допустимість доказів сьогодні не йдеться. Йдеться про механізм забезпечення фіксації доказів. Не більше й не менше.
Тож нам не вистачає того, щоб такі процеси правильно коментувалися, висвітлювалися. Адже дуже легко створюється негатив, який формує загальну картину: і кодекс поганий, і судді. Але ж насправді причина — у браку правильного, професійного висвітлення того, що саме відбувається.
— Власне, ми й зібралися, щоб донести думки професіоналів, практиків, які розкажуть, як працюється з КПК, у чому бачать плюси та мінуси. Почали говорити про організацію кримінального процесу. То яка роль у ньому слідчого судді?
Наталія ДРОЗДОВА, суддя Голосіївського районного суду м.Києва:
— Буквально кілька днів тому один із захисників практично в процесі прокричав: «Ура! Ура! Ура! Ми дочекалися нового кодексу, маємо багато можливостей!» Це був розгляд складної справи, й один із захисників зазначив, що вони тепер мають рівні права з прокурором і можливість щось доказувати. Хоча справа, про яку згадала, розглядається в рамках старого КПК.
Труднощі для нас сьогодні в тому, що ми не можемо в повному обсязі застосовувати новий КПК, оскільки ще маємо багато справ, які розглядаються за старою процедурою. Доводиться інколи користуватися двома законами. А буває: до обіду одна справа — за старим кодексом, а після — за новим. Це призводить то того, що ми ще самі вчимося й, буває, навіть плутаємося в застосуванні певних норм.
Однак важливо, що захист і обвинувачення зрівняні в правах. Захист може проводити власне розслідування, збирати докази та представляти їх у суді. Прокурор позбавляється права давати санкції на арешт майна, обшук у житлових приміщеннях тощо. Новий КПК якимось чином змушує прокурорів готуватися до процесу. І вже державному обвинувачу не вдається сидіти собі мовчки під час процесу. Мовляв, нехай собі щось захист каже, доводить, однак позиція обвинувачення єдина. Сьогодні ситуація змінилася.
З огляду на власний досвід скажу: добре сприймається можливість укладення угоди. Урешті-решт піднявся статус потерпілих, оскільки вони побачили, що від них теж щось залежить, що їхнє питання можна вирішити не якимись кулуарними методами, а як передбачено в законодавстві. Звичайно, виникають ще запитання щодо застосування угод, однак практика їх зніме.
Тетяна ШЕВЧЕНКО, суддя Голосіївського райсуду м.Києва, слідчий суддя:
— У новому КПК вперше з’явилася фігура слідчого судді. І, відповідно, повноваження, що, на мій погляд, досить важливо. По-перше, розширюється коло клопотань, з якими можна звернутися до суду. Звертаються слідчі органи, органи досудового розслідування. Все вирішується в 3-денний термін, як і передбачено законом. І саме в судове засідання викликаються всі учасники, щоб об’єктивно розглянути те чи інше клопотання й вирішити, чи необхідне проведення тієї або іншої дії.
Основний важіль цього КПК — гуманізація кримінального процесу. У Голосіївському райсуді втричі зменшилася кількість клопотань про обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Крім того, навіть задовольняючи клопотання про використання такого запобіжного заходу, ми можемо визначити й розмір застави. Кодексом передбачені конкретні випадки, в яких не маємо права використовувати заставу, — в разі злочинів, пов’язаних із насильством.
Практика показує, що така процедура дійсно влаштовує сторони провадження. Та, перш ніж використати заставу, суддя з’ясовує особу, до якої вона має застосуватися, її майновий стан, щоб установити, в якому розмірі може бути внесена застава. Питаємо в підозрюваного про суму, яку він може заплатити, та пояснюємо йому положення статті. Орієнтуємося на практику нашого суду, де в 100% випадків застава сплачується й люди не перебувають у місцях позбавлення волі.
Слово захисту
— Н.Дроздова почала говорити про рівність сторін у провадженні. Цікаво, чи відчули адвокати можливість реалізації прав? Бо ж захисник — активний учасник. Та є думки, що захист має звужене коло можливостей. Як змінилася ситуація, чи декларативні норми КПК?
Ігор СТЕПАНОВ, адвокат:
— Прозвучало, що акценти змістилися в бік того, що судова влада набула великого повноваження в процесі — вирішувати якісь питання. На відміну від сторони прокуратури. Насправді ж акценти тут змістилися набагато глибше. Права сторін, як потерпілого, так і підозрюваного, виявилися більш захищеними. Уперше в кодексі введено поняття «принцип кримінального провадження». Під ним мається на увазі, що в нас є правова держава і що кримінальний процес повинен відповідати певним вимогам, згідно з якими держава забезпечує захист, а в центрі її інтересів стоїть саме людина.
То чи змінилися можливості адвокатів чи ні, і чи зрівнялися права адвокатів із правами прокурора? Звичайно, змінились і зрівнялись. Але тут треба розмежувати дві стадії — досудового розслідування й судового провадження. Тому що в сторони захисту та в сторони обвинувачення права рівними можуть бути тільки тоді, як почалася стадія судового провадження, коли сторони доводять щось, аби суддя міг прийняти правильне рішення.
Що стосується досудового розслідування. Безперечно, рівних прав у сторони обвинувачення та в сторони захисту не може бути. Це треба розуміти. Тому що весь тягар доказування (з урахуванням того, що все ж таки діє принцип презумпції невинуватості) лягає на обвинувачення. Але при цьому захист набув далеко не декларативної можливості якимось чином впливати на збирання інформації для себе, формуючи альтернативний обвинуваченню пакет документів, який потім дасть можливість довести, що підсудний не винен або винен не тією мірою, або спонукати суд звільнити людину від кримінального покарання чи застосувати більш легке.
У сукупності із законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» це дієвий інструмент, якщо ним правильно користуватися для збору інформації.
Раніше, за старим КПК, сторона захисту на стадії досудового розслідування фактично була безправна. Можна було заявляти слідчому якісь клопотання, але вони залишалися без реагування. А зараз є принципове зміщення акцентів. З’явилися слідчі судді. І для того, щоб вирішилося питання, ініційоване захистом, наприклад ініціювання якихось слідчих дій, не треба ходити за слідчим або прокурором і щось йому пояснювати. Достатньо довести, що за допомогою цієї слідчої дії може бути отримана важлива інформація. Це працює, тому що розгляд питання, ініційованого захистом, відбувається в присутності обвинувачення, яке повинне обгрунтовувати, що цю слідчу дію не треба проводити й ніяких доказів унаслідок її проведення не буде отримано. Сторона захисту наполягає й доводить протилежне. Суд вирішує цей спір.
— Тобто принцип змагальності починається вже на стадії досудового розслідування?
І.СТЕПАНОВ:
— Безперечно! Крім того, новацією є те, що прокурор, який буде представляти інтереси в суді й підтримувати обвинувачення, призначається із самого початку провадження і є незмінний. Це дисциплінує органи прокуратури. Раніше, наприклад, слідчий щось розслідував, складав документи, проводив слідчі дії, прокуратура наглядала за їх законністю. А в суд ішов зовсім інший прокурор, який був не в курсі ситуації. Коли за старим КПК прокурор приходив у судове засідання, йому не треба було щось доводити, мислити, якимось чином будувати стратегію обвинувачення. Йому достатньо було читати й повторювати те, що було записано в обвинувальному акті. І все.
Зараз ще одна цікава новація — під час досудового слідства показання збирає слідчий. Ці показання беруться судом до уваги, але суд не може обгрунтовувати на них свої висновки. Він може це робити на тих показаннях свідків, які беруться безпосередньо в судовому засіданні. Крім того, що це — додатковий важіль захисту, це ще й дисциплінує прокурора. Тому що прокурору під час процесу треба якось реагувати на той допит, який відбувається. Це основне, що, на мою думку, полегшило життя захисту.
Т.ШЕВЧЕНКО:
— Погоджуюся, що адвокати користуються своїми правами та звертаються з клопотаннями та скаргами. Скаржаться, як правило, на те, що інформація не вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
— Після ухвалення кодексу ви, Ігорю Володимировичу, говорили, що «гарантій для здійснення повноцінного захисту ніколи не буває достатньо»…
І.СТЕПАНОВ:
— Так, на цьому я наполягаю і тепер! Що мав на увазі й чим нині стали активно користуватися слідчі та прокурори? Кримінальне провадження починалося з розслідування факту. На цій стадії немає сторін. Якщо прокурор і слідчий достатньо розумні, вони завжди йтимуть шляхом полегшення собі життя. Наприклад, проводитимуть слідство фактично до закінчення строків провадження, хоча їм буде відома особа, проти якої це провадження відкрито, і тільки потім надсилатимуть повідомлення про підозру, відкриватимуть документи провадження, даватимуть ознайомлюватися з ними й нестимуть обвинувальний акт у суд. Я не кажу, що це погано чи що порушується право на захист. Ні. Але це ускладнює захисту маневр, тому що в кодексі достатньо прописаних прав, але вони з’являються в адвоката тільки на тій стадії, коли вже є підозрюваний. А до того моменту адвокат має право користуватися лише тими правами, які закріплені в законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Громадяни мають право
— Порівнюючи старий і новий КПК, порівнюють і стадію порушення справа за старим КПК з моментом унесення даних до єдиного реєстру — за новим. Чи не більш коректно порівнювати стадію порушення справи з врученням повідомлення про підозру?
С.ОЛІЙНИК:
— Уважаю абсолютно коректним порівнювати стадію порушення справи з нинішнім унесенням у реєстр. Тому що з моменту реєстрації починається, власне кажучи, процес, особи набувають правового статусу. Наприклад, статус заявника вже дає людині певний обсяг процесуальних прав, які вона може реалізувати через інститут слідчого судді.
Дуже важливо, розглядати новий кримінальний процес не тільки під кутом зору захисту, а й в аспекті представництва інтересів потерпілого. Державна монополія на порушення кримінальної справи призводила досить часто до того, що такі справи просто не порушувалися. Або ж місяцями матеріали чи заява залишилися на стадії перевірки, яка завершувалася відмовою в порушенні справи. І фактично сторона, яка вважала, що потерпіла від злочину, навіть дійшовши до певної частини стадії оскарження, все, що могла тоді добитися від суду, — призначення додаткової перевірки. Ніяких слідчих дій.
Сьогодні ми маємо не тільки в теорії, а й на практиці ситуації, коли органи прокуратури чи слідчі органи з якихось причин саботують проведення розслідування. А з моменту внесення в реєстр через інститут слідчих дій заявник (далі — потерпілий, який потім може набути статусу цивільного позивача) уже наділений достатньо широкими можливостями збирати докази й фактично формувати доказову базу.
Єдина проблема — стадія повідомлення про підозру, тому що вона замикається виключною прерогативою сторони обвинувачення. Навіть слідчий суддя не може спонукати прокурора вчинити ці дії, тому що він тоді перебере на себе невластиві собі функції — обвинувачення. І якщо тривалий час прокурор не повідомляє про підозру, то процес на якомусь етапі не зможе продовжуватися. Вже маємо ситуації, коли справа до суду не передається через те, що прокурор не узгодив з кимось ту підозру. У результаті не включається механізм реалізації права на захист для підозрюваного.
З боку правоохоронних органів достатньо нарікань, що кодекс не такий. Ми всі зауваження аналізуємо й бачимо, що ці нарікання йдуть від тих, хто саботує можливості, які дає кодекс. Звикли два місяці розслідувати «одноепізодну» справу, от і продовжують так робити.
Але ж кодекс дає можливості розслідувати її, наприклад, за два тижні. Тому що модель процесу зовсім інша. Раніше сторона обвинувачення вважалася нейтральною фігурою, але була повністю під наглядом прокурора. Адвокат міг вести дискусію лише сам із собою або зі слідчим. Перше ознайомлення суду — найбільш незалежного та гуманного — було виключно з матеріалами, якими обвинувачують людину. Власне, захист приходив, а позиція вже сформована. Сьогодні процес настільки динамічний і відкритий, що сторони можуть буквально в процесі створювати аргументацію, немає наперед сформованого уявлення того самого судді, який слухатиме справу.
ЮЛІЯ ГАЙДІНА Джерело: zib.com.ua
21.04.2013
_03_03.png)
